Інколи думаєш чому життя таке несправедливе? Чому жити так важко? Коли це вже закінчиться? В такі моменти хочеться просто покинути цей світ... І я неговорю про суїцид, а про просту відсутність бажання жити. Здається нічого вже не зміниться і ти просто не маєш мотивації жити... Роккі Бальбоа казав, що неважливо, як сильно ти б'єш (життя завжди б'є сильніше), важливо як ти вмієш тримати удар. Та інколи хочеться просто впасти і не підводитися... Інколи розумієш, що нема заради кого, чи заради чого тримати цей удар. Тому виникає непереборне бажання не вставати, впасти назавжди... Інколи ти усвідомлюєш, що ці думки неправильні, неприйнятні і починаєш топити їх у штучно створеному морі позитиву. і вони тонуть, тонуть, та потім спливають знову, та щей примножені. Ти робиш це знову і навіть не усвідомлюєш, що колись об'єм проблем стане більшим за об'єм позитиву. Що буде тоді??? Байдуже, життя надто коротке, щоб жити майбутнім, кпаще жити одним днем... Та чи правильно це???
Це просто роздуми, і я навіть не чекаю, що хтось це читатиме...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283300
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.09.2011
автор: Прибулець