Вона кинула квіти собаці.
- До неї цього ніхто ніколи
не робив.
- Хто її до такого довів?
вона вмикала світло щовечора.вона кликала людей щонеділі
вона ховала під подушкою жіночі романи,
- Вона була божевільна?
вона була. Жила навпроти. Знімала в бабусі поцвілу квартиру.Читала Карнегі, слухала Нurts, зводила з розуму, була красива.
- Що Тебе з нею пов"язує?
випадок на лавці
- Що за лавка?
у дворі сусіднього будинку. Вона підійшла, була в джинсах ті сірій куртці. Вона сіла і глянула на мене.
- Вона знала Тебе?
вона бачила мене в ліфті кожного дня опів на восьму.
- Що далі?
вона попросила позичити їй двадцять гривень.
- Це тебе здивувало?
Ні, мені було байдуже і дуже холодно.
Вона, отримавши гроші, пішла.
потім напилась.
- Вона була алкоголічка?
вона була. Потім опускала очі коли мене бачила.
- мабуть не хотіла віддавати гроші?
Ні, віддала у вівторок зранку і вибачилась.
-Що потім?
Потім вона до мене постукала.
- Ах. певне говорила, що їй
так самотньо і холодно.
Ні, вона пила зі мною чай.
І ми розмовляли про німецьких
класиків.
Потім подякувала і запросила мене в неділю до себе. Було багато людей. вона представила мене, хоча ми не обмінювались іменами. потім налила мені вина і залишила, пішла розважати гостей.
всі пішли. Я теж.
Вона лишилась сама. А потім знову постукала.
- Вона була п"яна і голодна?
Вона була. Криво всміхалася. розповідала про поляків і догляд за волоссям. Потім ми пішли гуляти мокрим містом. мовчали.
- Яке залишилось враження?
воно відсутнє. Ми просто говорили, або просто мовчали. Не було взаєморозуміння і симпатії. Не було нічого. Вона нерово сміялась. ховаючи руки в кишенях і дивилась в очі.
Посковзнулась. Зламала руку.
- Добре. шо не голову.
Ну.. так. Мене розсмішив її гіпс.
-чому?
Мабуть мене більше ніщо в ній не могло розсмішити. Після цього я її уникав. вирішив, що вона дивна і примітивна.
- і що ж в ній було такого?
Вона вміла квітнути.
Одного ранку вона йшла до міста і сміялась, всміхалась. З вікна маршрутки було видно як в неї за спиною теліпалися крила. вона про це знала. Гордо тримаючи голову, обминала людей і набирала шось в телефоні.
- Ну...
мені було нудно. Тривала глибока осінь. Падав дощ, було темно, всі кудись ділись. Друзі, зайняті своїм життям, плескали у театрах і платили в кав"ярнях.
Перше на що вона звернула увагу, коли відчинила двері- було вино, потім я.
" ЕЕее", сказала вона
- Напрочуд багатослівно
В ній не було нічого особливого. Вона дивилась і всміхалась.Здавалось, знала дуже багато. Книжки вона палила. прочитавши. Не знаю скільки їх було.
Прозаїчно зробла бутерброди і заварила чаю. Нагодувала мене цукерками. Увесь подальший вечір вона сиділа, загорнувшись в одіяло.
Байдужа і мовчазна.
Потім ми разом писали її конспекти. Вчили граматику.
- Ну і? Як звали її ?
еее
- ахахах. Ти не знаєш її імені?
знаю.
- Добре, не хоч, не кажи.
Потім ми випили вино і заснули. Зранку не пішли на роботу. Купили квитки в ляльковий театр, намалювати картину на моїй стіні пальцями. Потім катались на ліфті.
Посварились
-???
Вона почала злитись і плакати.
- ???
я її поцілував
- Типу.. були якісь почуття?
Ні. про що ти? До неї? Ні.
- ну..
Вона закохалась.
- З чого би це
вона приходила до мене і варила їсти. Поприбирала мої полиці.
Потім я їй сказав, що нам не варто мати стосунки і.т.д.
- Що потім?
Потім вона переїхала у Харків.
Нічого особливого. Вона кидала мені квіти. наче собаці. А я, наче собака, їх тільки понюхав і побіг далі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283447
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.09.2011
автор: Harmonika