Під кригою століть не розбудити наші душі,
ні, ми не мертві, хоч вже й не живі
завжди перебуваєм у вічнім русі
облич не розпізнать у чорній тьмі.
Все швидше змінюються пори року,
невпинно час відносить мить.
Ніхто із нас ще не зробив і кроку,
не оглянувсь назад, щоб зупинить.
Нам все байдуже, все чекаєм благодаті,
яка повинна впасти нам з небес.
Її нема, й коли впаде не знати
лиш з кожним днем все важчає наш хрест.
Лінь і байдужість, страх перед майбутнім
Це все, що залишилось нам з віків.
І зберегти, не вбити незабутнє
немає сили, а бажання й поготів.
І серед неба вслухавшись у хмари,
або приклавши вухо до землі,
ми чуєм крик самотньої примари:
«Вони не мертві, хоч вже й не живі…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284071
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.10.2011
автор: Lyubow