Вже постарів той ветхий дідів сад,
Пустив углиб коріння-паралелі.
Тут водоспадом в'ється виноград,
Спадає в трав шовкові акварелі...
Принишкли груші в затінку густім
І зажевріли стиглими плодами,
Немов зірниці мідні в темноті...
І обважнілі яблуні рядами
Мов та сторожа віддана стоять
І верховіттям чешуть сиві хмари,
І сизий місяць,мудрий циферблат,
Рахує чітко вічності удари.
Тут у траву устромлені граблі
Підперли небо,зоряне,стріхате...
Летять планети,наче кораблі,
І світять на стару самотню хату.
А в хаті цій пристелений обрус
І пахне хліб усміхнений дровами,
І на іконі вицвілій Ісус
У сяйві свічки грає кольорами...
Зоріють вікна згустками лампад
У сутінкОву вогкість прохолоди...
Вже постарів той ветхий дідів сад,
Та ще так рясно і завдячно родить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284481
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2011
автор: Наталя Данилюк