Із смутком вдивляються очі,
Як крають життя лемеші.
А час, як досвідчений зодчий,
будує свій храм у душі.
Змуровані стіни надійно -
в перемішку радість і біль.
І житимуть в храмі постійно,
Любов і добро з від усіль.
Віконниці чисті і прозорі -
То дзеркало, мабуть, душі.
А ще на полицях кладовах
Я склала багатства усі.
Заходь, несоромсь, подорожній
Візьми щось з собою у путь.
Роки, як надійна сторожа,
Безцінни мій скарб бережуть.
...Здіймаються мрії пречисті
Під куполом Правди до хмар.
У храмі начільному місці
Я совість кладу на Вівтар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284553
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2011
автор: долля