Вона така ніжна, цілує і пестить.
Правдива і чиста, лиш інколи – лестить.
Чарівнії очі, чарівнії брови,
Палкими вустами зворушливо мовить.
А як обіймає, здіймаєшся в небо!
Так ніжно шепоче: «Я хочу до тебе,
Зігріє вуста лише твій поцілунок,
Коханий, єдиний, безцінний дарунок!»
Напоює душу, як в засуху – повінь,
Яскрава, гаряча, мов сонячний промінь.
Хвилини без неї здаються віками,
А серце – неначе пробите кілками...
Щасливий від дотику, погляду, слова...
Але пересвідчуюсь знову і знову:
Кохання – це ліки, кохання – зараза!
Безжальне, п’янке і жадане до сказу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2011
автор: Віктор Нагорний