Ні часу плин, ні простору огроми
Без втрат ніхто іще не подолав,
Хоч дехто все життя на те поклав,
Щоб в царстві вічності доскочити корони.
Та ба! Безсмертних поміж нас немає.
Ти, смертний люде, Богові не рівня.
В землі твоє видніється коріння,
Його й тримайся, доки ще тримає!
Радій життю і не лякайся смерті:
Добро і Зло твої довіку слуги.
Плекай, лелій душі тяжкі потуги,
Всі глузи попри блудників відверті.
Не поспішай під хтивий дзвін бокалів
Топити гідність у хмільному чаді.
Твій глузд тобі не стане на заваді
В похмурі дні душевної печалі.
Остерігайся запаху дур-зілля,
Що вабить духом запашного трунку,
Спокусою найвищого ґатунку
Стає на час душевного безвілля.
Не гидь вуста штампованим жаргоном,
Що оскверняє і паплюжить мову.
Відкинь гидотних слів бридку полову
І Божий дар відлунить срібним дзвоном.
Готуй себе до праведного суду,
Сплативши борг ристалищу земному.
Твій Бог живе лише в тобі самому,
Тож перед ним гріхи свої спокутуй!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284619
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.10.2011
автор: Дощ