Коли моя долоня випадково
Торкається твого світла,
Я миттю – якось загадково –
Торкання хочу безлімітно.
І поринаю в сині мрії –
Чи то є хвилі, чи то небо –
І чую голос Соломії,
З тобою більшого не треба.
Аж вітер дотик поглинає,
Він теж тобою зачаклован,
І в хвилі крижані пірнає,
Він і соромиться, і зкован.
А я відводжу тихо руки,
Боюсь, що дотик ти помітив,
І з дня у день ті самі муки,
І те ж бажання без лімітів.
Тепер я розмовляю з вітром,
Лиш він, напевно, зрозуміє,
І якось в ніч ввірветься світлом,
А часом дотик твій зігріє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285488
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.10.2011
автор: Аліна Божнюк