Котить дужий вітер перекотиполе,
Скімлить непривітно, мов звірятко кволе.
Плачуть в лузі верби, плачуть, похилились,
За гарячим літом верби пожурились.
Та гаряче літо осінь відігнала,
Бо ж була багата, все на світі мала!
Але все, що мала - осінь розгубила;
Роздала до дрібки все, що заробила.
Розтрусила в лісі золоті червінці
І дощі послала вітру навздогінці.
А сама полями йшла простоволоса,
Ще недавно пишна, гарна, жовтокоса.
Та краси своєї берегти не вміла -
Вийшла із туману за ніч посивіла.
А тепер кульгає мокра й жалюгідна,
Від морозу сива, від природи бідна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285636
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.10.2011
автор: Дощ