Болить душа за Україну!
Давно болить і не вщуха -
За ту розбратаність родинну,
Що часто зводить до гріха.
Пора вертатись до любові.
Нехай могили та хрести
Примирять нас. Вже досить крові,
Інакше шляху не знайти!
Буяли в маєві зеленім
Священні київські горби
В часи золочені, знаменні,
Великокняжої доби.
А згодом златоглавий Київ
Кіптюжив димом смоляним
Чи то від диких орд Батия,
Чи міжусобної війни.
І велич славної держави
Померкла в темряві віків.
Руїни пусткою вражали
Охлялих з голоду вовків.
Та птиця Фенікс прилітала
На схили сивого Дніпра
І попелище оживало
І засівалось для добра.
Полеглу славу України
Козацька доблесть підняла,
Та знов до краху і Руїни
Недружність наша привела!
Ми вкотре звично наступаєм
На кимось кинуті граблі,
А потім крайнього шукаєм
На наші біди та жалі.
...Я довго йшов до України...
Я ще й тепер до неї йду.
Крилата пісня Чураївни
Мою освячує ходу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285780
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.10.2011
автор: Дощ