Як визріє думка і слово жагуче
Зневірену душу до дна пропече,
Тоді лиш завважу я ношу пекучу,
Що доля мені завдала на плече.
Та я не питаю, а доля не каже,
Чому такий жереб дістався мені.
Бо що моє серце нового розкаже,
Аби звеселилися будні сумні?
А будні гудуть в небуденній напрузі,
Вирують, клекочуть і б"ють без жалю.
І зраджують підло ціловані друзі,
Чужому підносячи дань королю!
Згрібають, як мотлох, вчорашніх кумирів
З гнилих п"єдесталів їх дутих імен.
І, вибивши пил з перешитих мундирів,
Їх місце займає "крутий" бізнесмен.
А нас розважають верховним вертепом,
Де ролі розписано всі наперед.
Годують "попсою" і роком, і репом,
І димом ядучих чужих сигарет.
А люд вигиба! Вижива, хто як може,
І щиро не вірить в чесноти еліт.
Моралі вівтар заплювали вельможі,
Що в черзі стоять біля райських воріт.
Вельможні панове! Поважна старшино!
Колишні і чинні - байдуже які,
На вас же молилася вся Україна,
А ви так спаплюжили клятви палкі!
Отямтеся, блудні, та йдіть собі з миром,
Вивчати історію древніх еліт,
А нація вийде на нові обши́ри,
Туди, де гуртується звільнений світ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286013
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.10.2011
автор: Дощ