От і осінь...Вітер тоскно виє
Та мінорно грає на дротах.
Відлітає в аравійський вирій
Наш з тобою український птах.
Шаль туману застує дорогу,
Ніжить перса голої землі.
Порожньо... Нема ніде нікого,
Тільки птахи в небі на крилі.
Шлях важкий, та треба долетіти...
Вирій - далі, тут іще не рай!
За три моря, десь аж на край світу
Буде їхній подорожі край.
Вільний птах - ні мита, ні кордонів -
Відпочине в морі на щоглі
І в ряду пташиних перегонів
Долетить до теплої землі.
Заздрю їм, пернатим пілігримам,
Перелітним жителям небес.
В них інстинкт дає роботу крилам,
Понад всякий інший інтерес.
Я ж стою, бо дужих крил не маю,
Хоч злетіти хочеться й мені.
Я до неба руки підіймаю
Та й літаю... в мріях, та вві сні!
Крила мрій мені якраз до речі -
Побуваю всюди у світах.
Та додому прилечу надвечір,
Бо давно вже я - осідлий птах!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286244
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 14.10.2011
автор: Дощ