Десятий раз…так важко розпочати,
Писати те, що викликає дощ,
Їм стільки треба одне одному сказати,
Але нічого не поробиш, що ж….
Німий опалий лист на підвіконні…
Крізь тишу ліхтарів ВОНА бреде…
Не помічаючи каміння мрій прозорих,
Своє «егоцентричне Я» веде.
Тим часом на забутім підвіконні,
Молився небу крізь німі вуста…
Просив у НЬОГО ще раз впасти,
Але не з неба – в прірву із моста.
Приходить ніч, вона товаришує з ними,
З людьми, що не бояться висоти.
Сидять і згадують забуті зими,
Забуті зими, які так полюбили я і ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286282
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.10.2011
автор: zhe