Я помилилася. Відкривши свою душу,
Не мала я обличчя відкривать.
Тепер постійно стримуватись мушу,
Щоб зайвий раз тебе не турбувать.
Я втратила і здатність, і можливість
Торкатись ніжно поглядом тебе.
Загублена без вороття сміливість.
Почую голос – і в очах пливе.
Відкрита посмішка, твої котячі очі
Виснажують і спопеляють вщент,
Та все одно я бачить тебе хочу,
Тріпочучи, чекаю той момент.
Я помилилась: почуття НЕ ефемерне,
А ПЕРМАНЕНТНЕ, сильне і сліпе.
В моєму серці ті чарівні зерна
Були – завжди, а проросли – тепер.
02 травня 2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286480
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.10.2011
автор: Лія Квітка