В такі хвилини забиваєш на життя,
В такі хвилини тебе не турбує сьогодення, майбуття
Ти думаєш про те лиш хто ти є
Ти лиш шукаєш десь пристанище своє
І це образливо стає, коли ти бачиш
Що вже не той ти і навкало
Все сумно дуже і ти плачеш
І не слізьми з очей, не тою сілью
А душі криком відчайдушним, сильним
І у тобі зникає ще одна мета
Ти уступаєш, ти здався без бою
Ну що, хіба гордитися собою?
Та ні, немає чим, бо ти невдаха
Ти для душі своєї не знаходиш даху
І тихим вечером в пітьмі блука дворами
Вона чогось шукає, знати би
Куди вона іде, куди вертає нас
Можливо йде туди, де потерпів поразку
Хоч мертвим приходом своїм хоче
Жорстку реальність обернути в казку
Ніхто не зна, бо йде вона від нас
Невидима і бездиханна
Іде вперед чи ззаду десь плететься між туманом
Життя загубленого, лиш в неї є та сила
Щоб повернутися назад, зробити милим
Все те, що вимальовує нам сум в очах
А ми, покинувши її назавжди
Йдемо вперед, бо думаємо - шлях це вірний
Із радістю приймаємо ми переміни
Забувши про дощі й негоди у серцях
Та чи туди йдемо, хто знає
Ніхто тут відповіді вам не дасть
Та здатися - це тупо, ми шукаєм
Дорогою життя знаходимо ми тіні щасть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286578
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.10.2011
автор: Tohermann