Не жив, а існував,
І думав лиш про себе.
Крізь сірість скорено снував
І сірим було небо.
Не гріло сонце ясне
І птахи не співали,
Текло життя прекрасне,
Та думи твої до цього не сягали.
Для себе тільки жив,
Про завтра не гадав,
За вчора не тужив,
Лише земного ти жадав.
Зерна істини у розум ти не сіяв,
І серце сірістю жило,
Не поспішав в майбутнє і не мріяв,
Кригу мав у грудях, не тепло.
Та ось життя пройшло,
І ти над прірвою завис.
Життя безглузде перед очима проплило,
І смуток сірий над душею навис.
Що залишив ти по собі?
Який ти слід залишив?
Що зробив ти у житті?
Не жив ти, тільки вижив.
Б’ється серце у тривозі,
І думки рвуться на частини,
Повернути час не в змозі,
Потрібно жити істиною Людини.
Одне життя дано нам Богом,
Його краса нас зве в політ.
З насолодою потрібно жити, не прожогом,
І залишити після себе слід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286818
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.10.2011
автор: MeriEm