Кресонули крилами круки,
Розітнувши тишу суголосно,
І на віражі, звіддалеки,
Закричали зболено і тоскно.
Що мені віщуєш, круче, ти?
Геть лети над верби і байраки.
Я давно в полоні самоти
Й не сприймаю віщої ознаки!
Не лякаюсь чорного крила -
На віку мені бувало й гірше:
Доля вчасно руку простягла,
Обізвавшись вистражданим віршем.
Відганяю видива сумні,
Наче птахів чорного покрою.
Промінь сонця зблиснув у вікні
Та й померк у полі, за горою.
Знов тривожна випросталась ніч
І думки, як чорне гайвороння,
В голові з"юрмилися навіч -
Тут не діють ліки від безсоння.
У драглистім присмерку очей,
Як у вирі, піниться неспокій
І німотно висне з-за плечей
Твій портрет у задумі глибокій.
Вже, здається, виходу нема
І життя у стресі тупиковім
Неймовірні рішення прийма
У своєму фарсі загадковім.
А на ранок знову шквал турбот
І круки кричать картавим ротом.
Не вписалась доля в поворот.
Ти лишилась там, за поворотом...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287039
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 18.10.2011
автор: Дощ