Я з тобою удвох на лавчині сиджу
І сичі не лякають нас криком.
На вівтар я кохання своє положу,
Щоб воно не здавалось безликим.
Пр: Листя знову летить, наче зірваний сніг,
Засипає стежки і дороги.
І лягає обом жовтим снігом до ніг,
Шурхіт творить, вкриваючи ноги.
Зорепад знов у наших очах засіяв,
Зорі линуть із чистого неба,
Смак кохання відчув на губах, як кохав,
І нічого мені вже не треба.
Пр:
Пригорнись, зацілуй, обніми, як колись,
Я у всесвіт полину з тобою,
Бо ми разом удвох, як колись обнялись,
Я відчув, ти навічно зі мною.
Пр:
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287140
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2011
автор: Віталій Назарук