Втомлені блакиті засурмили гро́зи.
Осору́жна прикрість - крижані́ вітри́,
Розгулялись. Виють. Безпросвітній прозі
Піддали́сь поспі́шно вільні кольори́.
Оголи́лись. Со́ром гордих осоко́рів
Укрива́є зрідка ка́ркіт вороння́.
По безпуттю до́лі, ми́лі подоро́жні,
Завітайте в гості, хоч би навмання́.
Відчиню навсті́жку у світлицю двері.
В ній тепла і сонця вдо́сталь для усіх.
Неозорі сті́ни ве́снами вквітче́ні
І кохання в’ється ма́єм за поріг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287151
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2011
автор: Андрій Чернівець