Ну доленька із мене познущалась!
Усі пішли, а я зосталась.
Одна, одна, завжди одна…
Напевно в цім моя вина!
Чи може горда, а може й ні
Від всіх цих слів лиш гірш мені!
Пече у грудях величезна рана,
Скоро зжере мене, скоро зів’яну.
Життя іде без цілей,без мети,
Байдуже, апатичне, без жаги.
І день іде неначе цілий рік,
І смак усього поступово згірк.
Чи ж смерть скоріш сюди прийшла!
Чи б щось змінилось? Та дарма!
Надія жевріє іще,
Та скоро біль її уб’є!
Скоріш закінчити б строфу…
Цей вірш я проклинаю, та не рву!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287167
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2011
автор: ks