Самотність

Ну  доленька  із  мене  познущалась!
Усі  пішли,  а  я  зосталась.
Одна,  одна,  завжди  одна…
Напевно  в  цім  моя  вина!
Чи  може  горда,  а  може  й  ні
Від  всіх  цих  слів  лиш  гірш  мені!
Пече  у  грудях  величезна  рана,
Скоро  зжере  мене,  скоро  зів’яну.
Життя  іде  без  цілей,без  мети,  
Байдуже,  апатичне,  без  жаги.
І  день  іде  неначе  цілий  рік,
І  смак  усього  поступово  згірк.
Чи  ж  смерть  скоріш  сюди  прийшла!
Чи  б  щось  змінилось?  Та  дарма!
Надія  жевріє  іще,
Та  скоро  біль  її  уб’є!
Скоріш  закінчити  б  строфу…
Цей  вірш  я  проклинаю,  та  не  рву!!!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287167
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2011
автор: ks