Жовтневий дощ,
Як завше має дещо смутку.
Крокує тут,
Буває мляво – втома лету,
То шкереберть
Униз, мов навіжений легінь
Лишив він хмар
Полон небесний і холодний.
І вітер друг
Його колише в біосфері.
В людськім теплі,
Що чадом труйним тут постало,
Колись давно,
Коли вірвалася негода
У світ зими,
В холодний розум інженера.
Упав той дощ,
Немов зігрівся на асфальті,
Між листя й слів,
Із подихом між уст шпаринки.
Та кислота
Покрила тіло захворіле
Дитини хмар
Жовтневого дощу людині…
2011 р. 21.10. 11.35.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287621
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 21.10.2011
автор: Ярослав Дорожний