Омовіння!

Люблю  дивитись  у  вікно,
коли  там  злива,
коли  нашіптує  про  щось
старенька  слива,
коли  по  небу-океану  –
всі  хмари-рими,
у  порцелянових  калюжах
схололі  зими.

Люблю  осінній  падолист,
в  саду,  на  ганку
приходить  гостем  він  -  артист
до  мене  зранку,
коли  повітря  так  тремтить,
немов  фіранка,
коли  ми  граємо  удвох
сумну  мовчанку.

Люблю  цей  голий  листопад,
до  оніміння,
у  передзим’ї  –  райський  сад,
як  омовіння.
І  ходить  вітер-часопад
у  шурхотінні,
і  скрапують  з  дерев-мансард
прозорі  тіні.


2011

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287623
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.10.2011
автор: Яфинка