До тебе я звертаюсь, рідна мово!
Щоб дякувать, бо знаю, хто я є.
Крізь гостре і ласкаве твоє слово
Обличчя України постає.
До тебе я у темряві й у світлі
Пройду знайому витоптану путь,
Щоб око України не засліпло,
Щоб очі українцю повернуть!
Щоб бачив, як писати рідне слово,
І слово як до рідних промовлять,
Щоб знав, чому плекати рідну мову –
Це значить, вік недарма проживать!
Змагатися не силою, а словом,
Казати – що рубати, мов мечем.
Щоб шепотом під темряви покровом
Не критися з тим словом, що рече
За нас про наше ставлення до мови,
За наш, їй адресований уклін.
Для цього нам потрібне наше слово,
Щоб катові не повзти на поклін.
Щоб мудрим бути й правильно навчати
Хиткі й палкі натури молоді,
Щоб змалку до вкраїнського привчати,
Хапаючи ці миті золоті.
До тебе я звертаюсь, рідна мово!
Відроджуйся й живи своїм життям!
Коритися не смій, як та діброва,
Що хилиться під ноги всім вітрам!
На зло катам і ворогам Вкраїни
Вквітчайся, моя мово, і зорій!
Як вогник в серці кожної людини
Постійно до прекрасного волій!
Відродимо ж, нащадки, нашу мову!
Тому що те, і те, і з тих причин…
Коштовний дар – було спочатку Слово…
І раптом – незліковано личин!
Крізь них ми відшукаймо ту єдину,
Що вигляд України береже
І мову уособлює Вкраїни,
І промінь патріота пронесе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287713
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 22.10.2011
автор: Олеся Василець