ява четверта
ТРОЯНДОВА ПЕЛЮСТКА
(Мазепа сам у своєму покої. У глибокiй задумi. Догорає свiчка).
Мазепа
Лiта`, лiта... мов диким степом
Табун сполоханий летить...
То чий табун? - То твiй, Мазепо!
Гей, зупинiть його на мить!
Гей, навперейми – злiва, справа!
Мiцний аркан, тверда рука!
В такому дiлi вiрна справа
Перш заарканить вожака.
...I в'ється з свистом, як гадюка,
Волосяна́ потрiйна нить:
Кидок - як доля... от нештука!
Вожак на волi – не спинить.
Не зупинить, не перейняти:
Зiб'є i стопче, як траву...
Моя Вкраїно, сива мати,
Нащо́ вручила булаву
Своєму синовi Iвану,
Про лю́дське око чи для смiху?
Щоб цар чужий собi на втiху
Тебе затяг до балагану
І мацав, як повiю, сп'яну,
Й поров онучi з хоругов,
І щоб твiй син служив тирану?..
Оце та братняя любов?!
Оце тi клятви, тi свободи?
Це та надiя у життi?
Не знавши броду - влiзли в воду,
Вкраїно, для твого́ народу
Несповiди́мi всi путi!
…Душа моя з неволi тужить -
Тут всяк своєму пану служить,
I всяк тебе за матiр має...
От наплодила ж ти синків -
Пожадних ницих лайдаків.
Вкраїно, мiй загиблий краю,
На горе я тебе кохаю...
Кохаю й хаю... сам не знаю
Як руки розв'язать тобi...
Та у прихованiй борбi
Не одступлю, хоч знемагаю…
(Пiсля паузи)
Звiльню́ – чи лихо заподiю?
Спасу – чи погублю́ надiю?
Хоч не за грiш, як пропаду!
Тебе, мов панну молоду,
На руки в мислях пiдiймаю
І вно́шу Боговi до раю.
В лiтах, у при́смерку, в жалю́ -
Люблю тебе! Люблю. Люблю…
Люблю, як я лиш сам умiю,
Люблю, як волю! як Марiю!
...Люблю Марiю?.. Що це я?..
А втiм – хоч со́лодко помрiю!..
Потiш себе, старий Iване,
Бо що є мрiя? – лиш омана,
Яке бо лихо з неї є?
...Кохане серденько моє...
Як попіл, обтрушу́ лiта,
Усе минуле, як полуду,
Зо сну прокинувшись, позбуду,
Не побоюсь людського суду,
І на кораловi уста
Молитись денно й нощно буду.
Тендiтнi пальчики персня́ми
Засиплю, як роса траву,
Забуду славу й булаву,
І буду ублажать пiснями
Мою панянку степову...
Моя трояндова пелюстка...
Хоч де там, Гетьмане, твоя?
Безодня лiт, як чорна хустка,
Нас невблаганно роздiля.
Вона ще - пуп'янок невинний,
Ще тiльки крильця розгорта!
Її коса - й мої сиви́ни...
Її лiта – й мої лiта...
Така легка́, iде - мов сниться, -
В цiле життя мiж нас рiзниця!
Вона розквiтне - я дов'яну...
Зубудь її, старий Iване!
Облиш її – i все. I край.
Одразу ж серце загнуздай.
Порожнiх дум солодка згуба
Не личить до сiдого чуба...
...А серце раде, наче птиця,
Защебетать, помолоди́ться...
Та то найбiльша є бiда -
Як голова кому сiда,
А серце, наче в юнака,
Й кров бунтiвлива i палка́ !
«Люблю» - зронила у саду...
Туди не скоро я пiду…
За́ки не збудуся тривоги –
В той сад нема менi дороги.
...А кров нуртує все одно!
Як на днi келиха вино:
Послiднє наче б, а проте –
Хмiльне, пахуче i густе!
…Перейду́ минулим, наче житом -
Половiє лан мого́ жалю!
I на свiчцi споминiв спалю́
Все минуле, все, що пережито.
Випурхне з-пiд нiг, як сонний птах,
Серцем наполоханий свiтанок –
Прийму купiль, що в твоїх очах
І загою душу, наче рану.
Причасти́ ! Твiй голос, як причастя!
Тихi янголи живуть в твоїх устах!
Проведи на споришевий шлях -
І прощай. Не смiю мати щастя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287751
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 22.10.2011
автор: Валя Савелюк