Я шаленію від подиху осені,
Дмухає вітрами вона стоголосими,
Вибиває моє тіло з рівноваги,
Я випиваю її трунок і оману.
Чи вони дають ейфорічну наснагу,
Чи можливо то все від філіжанки кави?
Але ковтаю я пахощі ті пряні
Й відчуваю, як течуть почуття жадані.
Розливаються по тілу, по спіралі...
Я так прагну кохання в осінній вуалі,
В оманливому тумані, що так манить
У безодню любові й до таїни вабить.
Нащо чекати нам весни, скажи мені?
Давай поринемо під листопадом у сни,
Ти, моє Сонце й розтопиш кригу в душі,
В коловороті осені, під шепіт дощів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288544
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2011
автор: Макієвська Наталія Є.