Розірвалися тиші тонесенькі ниті,
І вибухнуло небо холодним дощем.
А серед сміття у розоцвіті
Стоїть мій жовтоокий тотем.
Розірвані струни порізали вени,
У відчаї б'ється загнана воля,
І я об зачинені двері
Збиваю свої руки до крові.
Зачинено.Зачинено в серці,
У клітці, у психічній палаті.
Божевілля - ні битви, ні герцю.
Нікого в кімнаті.
Знайомі, знайомі знайомих,
Часом прості перехожі.
І в безлічі місць мені незнайомих
Всі обличчя надзвичайно схожі.
І боляче, і кігтями по дверях,
І сил вже зовсім ледве-ледве..
А потім через очі в серце цвях-
"Двері відчиняються на себе..."
Розірвалися тиші тонесенькі ниті
І вибухнуло небо дощем пітьми.
І воля у клітці забита, роздерта
Давилася тихо важкими слізьми!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288818
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2011
автор: Озелла Радукевич