Колони падають,
Атланти і каріатиди.
Їм вже нема чого стояти
Білим видом
До сонця.
Стою у тіні білої стіни
З надписом: „Вічність -
Це не назавжди.
Бо ми не досконалі, як вони.
Настав наш час,
Щоб прагнути до них.”
У крейдяному пилі
За кожним рухом вітрової хвилі
У золотій пропорції та перспективі
Падуть атланти і каріатиди.
Для того, щоби підкоряти
Нове мистецтво. І,
Колони падають,
Їм більше не стояти.
13.03.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288829
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.10.2011
автор: Анастасія Витрикуш