Ти посміхнувся і пішов,
Недбало двері причинив.
Чи щастя може ти знайшов,
Чи вибір правильний зробив.
Ненавиділа й проклинала
І вбити я тебе клялась.
Та ненависть тихо згасала
І рана шкіркою взялась.
Час невпинно наш летів
Й минуло кілька літ.
Хтось мене ледь не збив –
Він заклопотаний мав вид.
І все ж автівку зупинив
Та дуже щиро вибачавсь.
Усе мені він пояснив –
Став батьком в третій раз.
А потім, придививсь чогось,
Відразу «тато» замовчав,
Неначе перед ним був хтось,
Кого він дуже добре знав.
І далі запитав: «Це ти?»
А відповідь була: «Це я».
Мабуть, цікаво ж бо зі сторони
Дивитися на двох, що не сповна.
Згадали з посмішкой часи,
Коли ж то один одного кохали –
У нього тепер три доньки,
Ми з чоловіком двох синочків мали.
Уже не кровоточить рана
І щира дружба є,
Та пам'ятаєм те кохання –
Єдине, перше, хоч і смутне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288935
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 27.10.2011
автор: Anastasia Hexe