Золото листя на сріблі асфальту
Дощ, парасольки, светери, пальта
Моя непевність, твій сумний погляд
Ми вже чужі, але подумки поряд
Чого я хочу? В неба спитаю
Можливо спокою? Світлого раю?
Затишку, тиші, ковдру і каву?
В квітах купатись, губитися в травах?
Рай не для мене- тебе там немає
І вже навпочіпки мглою блукаю
Бурі й тривоги течуть в моїх венах
Їхню шкалу не вгадать достеменно
Спокій тримати в руках я невзмозі
Тягне мій потяг мене по дорозі
Але дорогу ту знає лиш небо
Знову знайти тебе десь мені треба
Тільки подумай спершу сто разів
Чи хочеш вийти з сховку світу снів
Чи хочеш бути знайденим, відкритим
Чи зможеш знову душу оголити
Врахуй- зі мною дуже буде важко
Й потрапиш ти далеко не у казку
Що за звичайні поцілунки
Ти ціну сплатиш вищого гатунку
Я буду неслухняна, непокорна
Можливо легше утоптати гори
Пручатимусь, вкушу- не пожалію
І розіб"ю надрібно твої мрії
Пройдуся смерчем по твоїй душі
І каменя на камені не залишив
Не скажу, що люблю. Чого я хочу?
Це буде загадка не однієї ночі
Та якщо хочеш - то тримай щосили
Змішавши муки біль і насолоду
Лий керосину більше в мутну воду
Моє щоб полум"я не погасили
Тож "бути не бути" тобі обирати
В полон душу взяти завзято-пихато
І свою згубити у темряві десь
Чи збоку чекати на манну з небес
Це не про осінь плаче нічний дощ
Це все про нас, якого ще немає
І ти йому про спокій не тороч
Його вже вітер міцно обіймає
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289037
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.10.2011
автор: Ярослава Ткач