Берези, берези, ви – думи мої
І душі померлих надій.
Ви мрії, що ледь зародились в мені,
Свідомість лишила лиш тінь…
Вона так безглуздо мене підвела,
Безглуздо про щастя гадала,
Марево темне, в очах пустота
- на що ж я тоді сподівалась?
Я вірила в щастя? Та де воно є?!
Кохання?! Безглуздя це все і біда!
Не буду! Не хочу! Це – не моє!
Зламала мене висота…
Омріяна мною, вона, як жива
- до неї на крилах летіла!
Мій ідеал, моя висота
«Людиною» бути хотіла.
Берези, берези, ви думи мої…
Пробачте, та видно в імлі
Як тихо і кволо стоять в далині
Тіні безглуздих надій…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=28954
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.06.2007
автор: Katька