***

Вже  бентежить  природу  
                                     прекрасна,  зажурена  осінь
І  хвилює  у  грудях
                                     наші  весняні  серця.
Ой  нелегко  дивитись
                                     на  ці  золоті  твої  коси
І  чекати  з  тривогою
                                     важкого  до  болю  кінця.
Все  минеться,  звичайно,
                                     відлетить  і  весна,  і  осінь,
Неминуче  наступить
                                     холодна,  безжальна  зима.
І  щоб  час  зупинився,
                                     як  Фауст,  ми  не  попросим,
Бо  нема  у  нас  щастя
                                       від  п’янкого  кохання,  нема.
Наша  радість  сьогодні  –  
                                       нетривка,  полохлива  омана,
Водночас  нам  і  добре,
                                       і  вкрадається  в  душу  біль.
Бач  –  розцвів  гладіолус,
                                       немов  запізніле  кохання,
Щоб  назавтра  зів’яти
                                       в  докір  мені  і  тобі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289621
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2011
автор: Вільховий