Впилась отрутою, мов чистою водою.
Яким невинним був оцей напій...
Не віддавав ні сіллю, ані гіркотою,
і запаху не мав... Той хитрий змій,
котрий гострив своє для мене вбивче жало,
не квапився, бо знав, що я прийду -
до мене сею смертю вже вмирали,
втруїв найпершу в райському саду...
Така повільна смерть оця, на роки й роки...
Отрута ж бо не губить вже за мить,
від цього трунку - все життя стрімким потоком
адреналін у венах стугонить
і так по крапельці, по крихті висисає
життєву силу, радість і любов,
згасає все, лиш біль не вигасає
а сіпає у серці знов і знов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289830
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2011
автор: Адель Станіславська