Шумить трава, реве далека нива..
Вода в Дніпрі немовбито кипить.
Сьогоднішнє життя ,як гільйотина,
І недарма серце батьків за нас болить.
Ми чахнемо, як риби в ополонках,
Що б*ються тілом об холодний лід,
І душі кожних других лиць, немов в колодках,
Що заржавілими, лежать немало літ.
Коли ж ми встанемо з колін ,сестриці й браття?
Коли звершиться над нескореними суд?
Верховний розпалив ярма багаття,
І гине в цьому український люд...
Та ні ,верховний,ми живучий нарід,
Ми не щурі,що дають дьору з корабля,
Багатство й благо живуть в твоїй уяві..
Та є ще ті, які збагнули суть життя!
Навчити чи провчити ?Вибирай же?
Здавайся чи дай гідну відсіч враже.
Але одного ще не зумів збагнуть :
Не знаєш ти народну вдачу й лють.
Тікаєш? ХА...тікай ! Чорт їз тобою..
Ї забери всіх покидьків з собою..
І цю дорогу назавжди забудь..
Ти ж знаєш ,що тебе тут вже не ждуть.
А ми цю Україну підіймемо..
І на своїм шляху ще радощів діждемо..
Піднімемось з багна!
Почнем життя сповна!
Бо Україна солов*їна-наша Батьківщина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290127
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.11.2011
автор: Божена Гетьманчук