Цю берізку брат мій посадив,
Ще тоді, коли до школи бігав.
Він щодень приносив їй води,
Щоб зростало деревце на втіху!
І берізка нас не підвела -
Білокора, здалеку примітна,
Батьківській хатині, край села,
Завжди уклонялася привітно.
Нас покликав невідомий шлях
У світи, далеко від домівки.
Там не чути голосу в полях
Сірої малої перепілки.
Та любов до отчої землі
Не давала скніти на чужині.
Щось таке було в отім селі,
Що бентежить душу і понині.
Так буває: невблаганний час
Долю, мов билиночку, ламає...
Вже батьків немає серед нас
І мойого братика немає.
Знову осінь полем перейшла,
Знову, вкотре, серцем я побачив:
Хатка сиротою край села
І берізка одинока плаче...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290227
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 02.11.2011
автор: Дощ