Зламався…. І ну вас всіх до дітька!

Ти,  Ти  і  тільки  Ти.  Мій  Ангел,  моя  королева.  Моя  пристрасть.  Моє  життя...  Ти  та,  яку  я  безмежно  покохав,  та  не  зміг  втримати  назавжди,  на  вічно.  А  жаль...  Шанс  був,  та  я  ним  не  повністю  скористався...  Хоча  міг.  Міг,  якщо  б  був  розумнішим  і  не  таким  .......  спкійним  і  пофігістичним.  Та  це  тільки  маска  для  оточення.  Для  всього  світу,  щоб  ніхто  не  знав,  що  коїться  там,  всередині.  Десь  глибоко  в  душі...  Якщо  вона  звісно  існує.  Це  був  мій  промах.  Хоча  інакше  я  й  не  міг.  Якщо  б  не  така  моя  поведінка  і  самоконтроль  (хоч  якийсь),  то  тут  можлві  два  варіанти:    1.  Психіатрична  лікарня;    2.  Той  світ.  Загробний.  Світ,  в  якому  ще  не  був  і  не  буде  жоден  з  живущих  на  землі.  В  цей  світ  пускають  тільки  по  закінченню  життя  на  землі.Ось  так.  Тож  моя  поведінка  була  вимушеною.  Щоб  не  показувати  всього  того,  що  насправді  відчуваю,  що  коїться  з  моїм  внутрішнім  світом...  Та  Ти  цього  не  знала.  Можливо  здогадувалась,  але  не  знала  навпевне.  Та  це  не  важливо.  Уже  не  важливо...  Адже  це  все  уже  в  минулому.  А  жаль...  Я  жалію,  що  втратив,  але  щасливий,  що  все  ж  було.  Що  були  ці  прекрасні  миті,  почуття.  Хоча  я  тепер  і  не  розумію,  для  чого  були  ті  всі  слова....  Для  чого  взагалі  це  все  було?????????...  Ааааааааааааааааа...........  Хочиться  крчати,  ламати,  трощити  і  нищити  все  і  всіх  навкруги...  Ось  те,  що  відбувається  в  мені.  А  ці  думки...  Як  вони  мене  уже  дістали.  Вони  вічно  звучать  в  моїй  дурній  голові.  Як  вони  мені  набридли.  Як  же  я  хочу  позбутись  їх.  Та  не  виходить.  Не  позбутись  їх  ніяк.  Ну  то  нехай  і  будуть  собі.  Нехай.    Цікаво,  як  Ти  там?  Як  в  Тебе  справи?  Як  життя?  Що  Ти  зараз  відчуваєш?  Які  думки  в  Твоїй  голові?  Чи  є  ще  в  Тебе  якісь  почуття?...  Та  мабуть  ні.  Хоча...  Невідомо.  Та  думаю  що  ні.  Все.  Я  здаюсь.  Я  зламався.  Я  не  можу  більне  з  цим  боротись.  Занадто  довго  це  все  тривало  і  занадто  багато  сил  і  енергії  пішло  на  це.  Але  тепер  я  видихся.  Все.  дістало,  ОСТОЧОРТІЛО...  ААааа......  Здаюсь.  Пробте,  та  не  можу  більше.  Хоча  стоп,  а  перед  ким  я  вибачаюсь?...  А,  точно,  перед  усіма  вами.  Пробачте...  І  ну  вас  всіх  до  дітька!!!!!!!!!!!!!!!..............

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290440
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2011
автор: Fagotyst