Світовид

Туман  тече  між  гори  над  рікою,
Ніхто  ніде,  і  птахи  нічичирк.
Замріявшись  картиною  такою,
Застигли  хвилі.  Раптом  сонця  лик,
Здійнявши  промінь,  вдарив  ним  у  небо,
І  разом  світ  весь  тихий  спалахнув,
Птахи  крізь  горло  рвуться  геть  із  себе,
І  берег  від  напруги  аж  загув,
Тримаючи  в  руках  могутню  річку  –  
Зміїне  тіло,  що  звивається  під  ним.
Дорога  під  горою  кудись  кличе,
А  дуб  здаля  милується  всім  тим.

Я  здійму  руки,  вдарю  ними  в  небо  –  
Хай  гинуть  в  світлі  блискавок  хохли!
Я  Світовид,  кумир,  і  мені  треба,
Щоб  були  сильні  і  стрункі  батьки
У  немовляти,  що  народиться  сьогодні
І  понесе  у  серці  Сонця  лик,
І  вирве  душі  мокрі  та  холодні
З  очей  рабів.  Його  дитячий  крик
Розбудить  силу,  сховану  у  грудях,
Покличе  хмари  вмити  ясний  день,
І  знов  кумири  прийдуть  поміж  люди,
Щоб  заспівати  русичів  пісень.
2001

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290669
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2011
автор: Розбишака