В дорогу мати проводжала сина,
Стояла і дивилася услід.
Молилась за кровиночку єдину,
Просила Бога, щоб зберіг від бід.
Спинився син всього лиш на хвилину…
І в пам’яті зринатиме завжди
Та мамина білесенька хустина,
Як оберіг від горя і біди.
В останній раз він підійшов близенько –
Багато ще хотілося сказать …
Із сумом подивився в очі неньки,
А на щоці – непрошена сльоза.
Присіли, як годиться, надорогу...
Посріблив іній дороге чоло.
Й полинув син від рідного порогу,
А мати все ходила за село...
Вже груша похилилася старенька,
І біля хати вишня розцвіла...
Та може, то не вишенька біленька,
А мамина хустиночка була...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290955
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2011
автор: Тамара Шкіндер