Мій любий Елюар загуснув геть без рими.
На камені сиджу без розуміння,
споглядаю його “Критику поезії”,
Й спливає в голові:
пігмеї не оберуть тебе
за пісню своїх днів –
на те ж вони й пігмеї.
А я співатиму тебе,
розбавивши журбою
обійми твоїх рук.
Як інколи цікаво
мрію пригортати
і цілувати спогад
прямо в усмішку,
таку вишневу,
черешневу часом.
А часом тісно так, коли у небі:
зірки штовхають в боки
і дряпають обличчя до крові.
Піт тече бузковий по пальцях.
Зовсім з глузду з’їхав: “Піт тече!?!”
Піт летить!!! Назустріч струмам неба
і диханню твоєму вторить,
змінюючи колір очей...
04.07.2002 (Львів)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291043
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2011
автор: Розбишака