Тебе я славлю, о Єдиний, що явився
у незліченності своїх творінь,
Що через Сонце – брата нашого – пролився,
Нам дарувавши день і світло, й тінь –
Усе народжене тобою, Незбагненний.
Тебе я славлю, Серце Світу, за красу,
Яку ти вклав в Зірки і Місяць, щоб змогли ми
осягнути прозорість неба, і тепер несу
я в своїм серці – радісно несу – оту красу.
Тебе я славлю, Сили Джерело,
Всією шкірою вдихаючи Повітря,
Здіймаючись із братом моїм – Вітром…
Я в хмарах тебе бачу і в теплі,
в дощах, хурделиці, в усміхненій Весні –
в усьому ти є, Джерело Життя, -
Ба навіть і в мені.
Тебе я славлю, Всесвіту Любов,
за Воду, що цнотливо так пливе,
так ніжно обіймає і цілує ніжно,
А ніжність ця, буває, греблі рве,
І справжність стає каменем наріжним.
Тебе я славлю, Сутність Глибини,
Вогонь священний запаливши – в ньому ти
просвітленням вночі спалахуєш. Сини
твої щоб знали міць і спільності єднання,
в кров полум’ям ввійди і освяти.
Тебе я славлю, Споконвічний і Правдивий,
корінням Матір-Землю обійнявши,
Щоб вивільнити крила для небес,
Щоб навесні я з квітами воскрес,
Стиглим плодом у неї, рідну, впавши.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291062
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.11.2011
автор: Розбишака