В повітрі сирість. Жовтень. Дощ. Асфальт.
Байдужі очі. Музика лунає.
Голос з навушників застерігає.
Геть мокрі ноги...з магазину йду сама.
Туди...ніхто де зовсім не чекає
Тепер так завжди буде – день у день.
Безсильну гілку вітер злий ламає
Внутрішній стан піднятися благає
Даремно!
Три дні на тиждень все не так буває –
Ламаю скло, всміхають…і живу
Душею й тілом тоді я відпочиваю
А зараз мовчки з магазину йду.
Стандартно йогурт, печиво і два банани
У сумці книжка, навіть дві – мої!
З яких багато мудрості черпаю.
Коли болить розраду в них шукаю
А ще вірші – мої!
Долоні мокрі і волосся потемніло
А навкруги листя пожовклого танок
Хочу на мить звільнитися від тіла
Піднятися над світом …до зірок.
Та лиш на мить…
Не варте це бажання,
Тих сліз, що дорогі мої проллють
Допоки хтось надіється на мене
Я не дозволю відлетіти в дивну путь
Знов не про це…
Ще трохи і повернусь до кімнати
Висушу одяг, приготую собі чай
Всміхнусь дівчатам, наче все як завжди
Мало можливостей та максимум бажань
Завтра так само, все по колу, не цікаво.
Чекаю п”ятниці, відчую смак життя
Варто змінити цей мій стиль буття.
Я ж деградую, час втрачаю, розумію.
Та сил немає, постараюсь, я зумію!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291114
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.11.2011
автор: tanya_