Питання «як ти» вже неактуальне. Ви вже не зможете танцювати на відповіді. Вона вас не надихне, не зачепить, розчарує скоріш.
Кажучи, що такій критичній персоні як я, неможливо догодити ви помиляєтеся. Просто вам не знана щирість та правда. Ви зіпсовані, браковані, не придатні до спілкування. У вас панує похіть і самозакоханість.
Вже немає у вас ні тієї «хімії», ба навіть «фізика» вас не вабить. Берете те, що перше впаде в руки, те, що легше дістається. Терпіння… Смішно, але водночас і сумно, ви забули, що таке чекати і терпіти.
Я занадто зла?! Так і ніколи цього не заперечуватиму. Я критикую всіх і все, я не виключення зі своєї власної критики. Нічого досконалого насправді немає, так що спускайтеся з ваших п’єдесталів і олімпів!
Ми смертні, і смерть наша близька. Можливо того я не витрачаю свій час на ваші короткі не обґрунтовані фрази. Коли треба, коли я відкрилася вам, ви не знайшли слів. Все на що ви спромоглися було: «я не маю що сказати». Чого тепер від мене ви хочете. Ну не вмію я пробачати швидко. Не кидаюся в обійми випадковостям і пристрастям.
На першому плані тільки батьки і вона, адже не зрадила, ще ні разу мене. Ось кого я насправді люблю. Решта ще не стали настільки близькими чи просто вже показали на, що вони здатні. Я почала цінувати свої власні почуття і перестала дарувати їх кому попало. Бо ті, для кого я важлива їх бережуть, інші ж зіжмакаючи викидають.
Ми всі вільні, демократія, свобода слова. Але нащо нам та свобода слова, якщо слів в потрібну хвилину знайти нам не під силу. Слабкість ось ваше горе. Тяготить вас тільки чужа біда, але ж співчувати ви вже також не вмієте. Плисти по течії ось ваш девіз, який ви з гордістю вимовляєте.
Слабкі, горді і беззахисні. Ви боїтеся відкритися у відповідь. Щирість, на яку по справжньому спроможні ви проявляєте тільки у паралельній реальності. В житті ж у вас паніка відбувається. Страх ось, що вам править. Так я терпелива і чекати вмію, хоч це і приносить біль мені. Саме наївне про, що ви тільки могли подумати, що чекати я буду вічно. Ну пробач(те) що ж ще можу скати.
Пройшов той час, коли я потребувала жалю і вашої ласки. Виросла, пережила, перетерпіла. Моя винагорода тепер зі мною. Мама, тато, брат, собака, вона і він. Думаєте потребую ще чогось? Хах наївність ваше друге «Я»!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291156
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.11.2011
автор: залежна від тебе