Зима то, чи осінь - немає вже значення,
Холод всі масті розклав.
Я лиш скажу в далечінь "До побачення",
Просто, без жодних підстав.
Сховає мене заметіль перелякана,
Небо заплаче дощем.
І вітер страждає, земля теж заплакана,
Так мина день за днем.
Ні, я не знаю, що в світі цім коїться,
Радість украдена де.
З часом, можливо, рани загояться,
Світло надії прийде.
То дим, то пітьма переховують мрії,
І знищують грубо любов.
Якщо з цим боротись ніхто не зуміє,
проллється невинная кров.
Нема порятунку, і безлад усюди,
Розхристані душі живих.
Неначе зловісні знущання Іуди,
Господь же в тривозі затих.
Якби зупинити стихії бурхливі,
Але непідвладні вони.
І наслідки будуть, напевно, жахливі,
З чиєї ж усе це вини?!
Священні молитви, шалене бажання,
Щоб все не пішло навскоси.
Продовжити щоб на Землі існування,
Шепочу я: "Боже, спаси!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291167
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.11.2011
автор: Alessandro Lion