Про спілкування в інтернеті, і взагалі … 06. 11. 2011

Я  не  розумію  таких  жартів...  В  кінці  повідомлення  потрібно  написати,  "це  жарт"  хто  ж  тебе  знає,  що  ти  справді  маєш  на  увазі,  це  ж  інтернет,  тут  дуже  легко  посваритися  (ще  легше,  ніж  в  реальному  житті),  не  правильно  зрозуміти  один  одного,  і  маєш  тобі  ви  вже  вороги  на  все  життя,  а  навіть  один  одного  не  бачили,  і  не  знаєте,  а  не  дай  бог  потім  зустріти  ту  чи  іншу  людину  в  житті,  то  таке  може  початися,  що  навіть  уявляти  не  беруся...  На  мою  думку  спілкування  в  неті  дуже,  дуже  сильно  псує  людей...  вони  не  вміють  реально  знайомитися,  спілкуватися,  не  знають  з  чого  розпочати  розмову,  про  що  запитувати,  а  про  що  не  варто,  тому  це  нам  ще  в  найблищому  майбутньому  відібється  з  негативної  сторони,  весь  світ  вже  стикнувся  з  цією  проблемою  знайомства,  браком  спілкування,  і  як  завжди  черга  дійшла  до  нас...  до  нас  дійшов  інтернет  зі  всіма  своїми  позитивними,  і  негативними  сторонами,  і  відповідно  соціальні  мережі,  тупі  беззмістовні  переписки,  смайлики  "))))"  ненавижу  смайлики.  Не  вміння  їх  дозувати  виявляється  в  словесний  внерегульований  "понос"  емоцій  і  думок,  які  не  мають  жодного  розумного  пояснення...  Люди  навіть  "бояться"  по  телефону  поспілкуватися  з  чужими,  і  не  знайомими  реально  їм  людьми...  Це  жах,  і  знову  все  пусте,  розмови,  фрази,  запитання...  "смайлики",  тоді  коли  нема  що  відповісти.  Для  чого  довго  заморочуватися  над  відповіддю,  якщо  цього  і  так  ніхто  не  оцінить,  і  тим  більше  серйозно  не  зрозуміє,  і  не  сприйме...  легше  безжально,  і  відчайдушно  затримати  пальчик  на  клавіші  "0"  іншим  (чи  іншою  рукою  хто  як)  притримуючи  "shift"  і  ...."))))))))))))"....    пусте  життя,  безглузде  існування,  яке  проходить,  і  ми  проживаємо  його  в  пусту,витрачаючи  наш  дорогоцінний  час  на  сидіння  в  неті,  і  над  тим  ми  навіть  не  замислюємося,  наскільки  ми  самі  себе  обмежуємо  в  русі,  живій  розмові  цими  "рамками  спілкування"  ми  як  роботи,  майже  штучний  інтелект,  але  ми  ж  живі,  то  для  чого  це  все...  ?  Для  чого  ці  всі  обмеження,  і  рамки,  в  які  ми  поринаємо  з  дня  в  день  зі  всією  головою,  і  відключеною  наглухо  свідомістю,  і  вони  для  нас  вже  є  звичними,  ми  входимо  в  залежність,  з  якої  так  як  і  іншої  важко  буде  вибратися,  і  це  стає  нашим  буденним,  і  до  не  можливості  звичним  життям...  Це  жахливо,  куди  ми  котимся...  ?  Науково-технічний  прогрес  розбещує  нас  з  дня  в  день,  і  ми,  як  маленькі  діти  піддаємося  цій  спокусі,  і  поглинаємо  все,  що  нам  дають,  навіть  не  замислюючись  якої  шкоди  свідомо  собі  завдаємо,  і  це  все  безповоротний  процес,  який  змінює  нас,  розумних  людей,  на  істот  залежних...  Ми  тупіємо!!!  І  це  при  тому,  що  задум  був  протилежний,  хоча  хтозна  яким  він  був,  але  маємо  результат,  як  кажуть  "на  лице"...  вийдіть,  і  гляньте  на  сучасну  молодь,  тих  хто  найбільше  свого  вільного  часу  тут  проводить,  ось  бачите,  а  ви  думали  ще  це  так  просто...  Важко  відірватись!
©

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291303
Рубрика: Нарис
дата надходження 07.11.2011
автор: alex86