Блукаю в пустотах глибокого незнання,
Незнаю хто я і чи є в мене вибір життя.
Як божевільний шукаю знеболююче щастя усюди,
Хочу приймати його щодня і не страждати як інші люди,
Аромат цього транквілізатора хочу глибоко вдихати,
І в п"янку ейфорію неважливості із задоволенням стрибати,
І не зважати на заздрісні безглузді голоса,
Нехай вони засихають і тверднуть,
як шкуринки хліба не вклавшись у вуста.
Посмішку пробую нарешті із закамянілого лиця дістати,
Але жалюгідний звір Депресія,
Колиться шприцом з кількома кубиками холодної мовчанки,
І я не можу посміхатись...
Десь чутно знову біля мене заздрісні й безглузді голоса,
Що обіймають мої вуха і вигинаються немов змія,
Що травлять своєю кислою отрутою мої думки і мрії
Не залишаючи навіть маленької щасливої надії....
Вони усюди. Їх багато.
І не можливо їх вже подолати.
Ось так я і живу в системному глобальному ярмі,
Покритому шаром глазурованої, брутальної брехні
Крізь яку голосной несамовито, мої мрії зітхають,
Бо напевно їм не судилося збутись- і вони це знають...
Безглуздо, без сенсу..без нічого....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291316
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2011
автор: Загублений