Хто попросив мене вбити людину?
Я ж не хотів, не хотів!
Я ж ту людину, як рідну дитину
Щиро, безмежно любив.
Може, диявол думками невірними
Вперся в душевне єство.
Може, це доля хвилинами мірними
Вилила вбивче родство.
Може, яскраві скляні окуляри
Винні в усьому, що є.
Може, людина, убитая мною,
В дійсності все ще живе.
Може, то пам'ять, а може не пам'ять
В серці тримає її.
Може, я просто сиджу та ридаю,
Може, співаю пісні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291601
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.11.2011
автор: Грицько Потуга