Рудий пісок пече у ступні ніг,
Палюче сонце примусово мружить очі.
Я йду пустелею, а нещодавно нею біг...
Спекотно вдень та холодно щоночі.
Моя пустеля... хто її створив?
Точніш хто допоміг? Чиїх рук діло?
Навіщо я туди-сюди ходив...
Тепер вже й вдень не гріє моє тіло.
Укотре холодно... німіють ноги,
Вже далі йти немає сили... впав...
Лиш сонця мружитись залишились вимоги,
Вітер піском мене по трохи присипав...
Я не навмисне день у ніч перетворив,
І стали дійснісю ті клякси акварелі.
Це все моє... це я... я сам її створив,
Я залишусь... помру в своїй пустелі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291824
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2011
автор: fuko`