Розвіяв би печаль оцю гірку
з гори у діл води стрімкої луком,
але боюсь - в гірському потічку
твоє ім’я знов заіскриться звуком.
Розбив би відчай об залізо скель
клевцями хвиль, що б’ють у ціль невпинно -
якби знаття, що божество морське
тебе не воскресить із шумовиння.
Спалив би горе в дикому вогні
горнил мартенів і горлянок домен,
коли б не страх, що в мертвому мені
він спопелить живий про тебе спомин.
2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292033
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.11.2011
автор: Ярослав Петришин