Я підніму до неба руки щиро,
Та сяйва не дістану все одно.
Згубилась мрія у безмежжі зірок.
Розсипалась на землю, як зерно.
І прорости не дасть одноманітність
Буденних справ, щоденна суєта.
Вечірнім небом нахилилась вічність
А може, мрія все ж була не та…
Та все одно до неба руки щиро
Я підніму, молитву донести.
І притулюсь ще раз до сяйва зірок,
Щоб мрію відчепити з висоти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292196
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.11.2011
автор: Тетяна Луківська