У цій тишині коли ти сам на самоті і в житі вже просвіту нема от тоді пустота лише вона одна приютить тебе між стінами чотирма і обертом іде моя вже голова одні слова у яких почуттів нема і більшість вже стала клонами зірок і справжніх себе зачинили на замок. Кудиж котится світ всі ці великі міста і навіть незнаю про що ода моя. І лиш коли закриваю очі свої я бачу минувші дні та нажаль у вісні і хотівби вернути але потрібно йти туди вперед у нові часи до своєї мити намагатись знайти і на дорозі до неї на окраїні не полягти а дійшовши зрадіти так сильно як можуть діти. І чому у цьому світі править беззаконня чому карають невинних кожного дня чому добрі люди перші ідуть із життя чому багаті на бідних з дня в день багатіють чому всі вірять у всі байки які їм навіють як багото чому а ле нема тому і навіщо я пишу цеж усі все знають але чому чому незважають. Можливо я поет із сірих мас які непомітні для вас але прийде час який згадає про нас згадає про нас і ви зрозумієте що посправжньому любити невмієте ви неначе ті роботи однакові почуття слова і компліменти склали мечі і звете це миром але ваша свобода припала пилом. Я не провідую вбивства зла чи кров я хочу щоб ви стали собою знов щоб у серцях забилась швидше кров і щоб захотілось мати лише одну любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292219
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.11.2011
автор: diesel2012