Сьогодні Він мені вночі прошепотів, що в мене рак, що брак емоцій, сенсів і бажань, і сотні кілограмів невиправданих і слизьких, нікому не потрібних сподівань. Без тебе в мене рак, мені потрібен ти, мені потрібен лікар, не для одужання, - а для призначення нових сторічних кар. А ти Ікар, а ти спалив себе, спалив мене, завчасно розтрощивши мої кістки й три метри білої шкіри; і кров всю випив, щоб полум'я палало яскравіше, а що ж до мене - лиш би ти щасливим був і щоб ніколи не забув. Без тебе в мене рак - невиліковна хвороба, хвороби, мої раби, що мов повстанці, атакують чиєсь серце, і я не впевнена, що все таки моє. І я не впевнена, що в мене хтось живий ще є, що імпульси надходять по призначенню, і що земля востаннє покохає відчайдушно чорную мене. Можливо тебе зовсім не існує, і я не бачила ще ночі, і всі мовчали, й ніякий Він нічого не казав, і то не рак, і не Ікар ти, а просто вірний Вакх. А я, за звичкою, цілую твої проспиртовані долоні, в полоні мертвих та проклятих, проте таких коханих, нікому невідомих їх. Чи то була все я, і мої руки, і моя слина зі сльозами, і трохи крові в простирадлах, можливо, то все я? З якимось новим, дуже ніжним, місцями не потрібним, проте жагучим і хитким. І з ним, й без нього я сама. Я знову на узбіччі - чийсь вірний, вічний, хворий пасажир; брудний, старий, нікому не потрібний пасажир.
Напалм, кохай мене!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292364
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2011
автор: von Tripperman